fbpx
Прочитані книгиРецензії

Cowo.книги: Тадеуш Боровський «У нас, в Аушвіці» з Олександром Бойченком. Рецензія на книгу

Про автора

 

Тадеуш Боровський — польський поет, прозаїк, критик і публіцист. Він на власному

досвіді відчув, що таке бути в’язнем німецьких концтаборів Аушвіцу й Дахау. З перших
же днів перебування у концтаборі, Боровський розуміє, що про ці події має дізнатися світ.
І не просто у вигляді репортажу, або щоденникових нотатків, але й у художній формі.
Боровський зробив свою справу. Людина з трагічним табірним досвідом і з яскравим
літературним талантом не могла не розповісти людству про моральну безодню і страхіття
нацистської системи.

Про що ця книга?

 

Про правду

Автобіографічна книга «У нас, в Аушвіці» вражає своєю моторошною реалістичністю. Вона була написана відразу по закінченню Другої світової війни і викликала серію гучних скандалів у тогочасній Польщі, тому що не поширювала легенди і міфи. Книга розповідала всю правду про Аушвіц людям, які її не знали.

Автор із потойбічною стилістичною байдужістю показує нам табірні будні,
використовуючи постійний цинізм та чорний гумор. І це приводить в шок. Бо більшість з нас має уявлення про табори тільки як про місце катів і страждання і ажніяк – про місце для життя людей. Натомість в них була особлива соціальна система зі своєю ієрархією і корупцією, зі своїми щасливчиками і невдахами, де люди працювали, спілкувалися один з
одним, ходили на концерти симфонічних оркестрів, створювали власні джаз-групи, грали у футбол. У таборі були навіть бібліотеки та борделі. Проте, крім місця знищення, концтабір намагався вдавати з себе звичайне місце для життя. І у той час, як одні йшли до бібліотеки, інших вели на смерть до місць знищення. Коли полонених привозили в табір, слабких одразу знищували, а найсильніших залишали в живих і відправляли на тяжку
працю, у перервах від якої вони могли жити звичайним життям.

Головна відмінність концтаборів ленінського та гітлерівського типу від місць ув’язнення, які були ще у Стародавньому Єгипті в тому, що концтабір – це державна структура, яка вписана в інші державні структури. Табори були важливим чинником економічного розвитку країни. Тут безоплатна робота людей використовувалася задля здобутків держави.

Відмінність ленінських та гітлерівських концтаборів в тому, що табори в СРСР офіційно не ставили мету вбити людей, у той час як в Німеччині були відомі маніакальні бажання Гітлера знищити євреїв, для втілення яких і виникли концтабори нацистського типу.

Про збереження людяності

Боровський вважає, що існують такі ситуації, для яких людина виявляється надтослабкою і оскотинюється, знелюднюється. Під тиском табірної буденності, зазначає автор, будь хто зламається та перейде на бік зла. Бо в один момент в людини не стає вибору між добром та злом . І залишається лише один – між більшим та меншим злом. Бо категорії «добро» і «зло» стають не важливими, коли головною стає одна мета – вижити. Можна дочекатися звільнення, але не можна залишитися людиною.

Проте так вважають не всі. Письменники, що також писали про концта бори – Прімо Леві, Герлін Грудзінський, Віктор Франкл – вірять у непереможність людського, в те, щоб не відбувалося з людиною, вона неодмінно залишить в собі людяність.

Чому ця книга важлива?

 

Книга вражає моторошною правдою і дозволяє відчути тваринні інстинкти, що опановують людей в екстремальних умовах неволі. В’язні втрачали людську подобу і перетворювалися на істот, запрограмованих на виживання. Усі засоби спрямовувалися на досягнення однієї мети – вижити. Однак навіть у такій спотвореній соціальній системі залишалися промені людяності, але радше як виняток із правила. Зазирнувши у цю безодню людської ницості і переживши шок від побаченого, читач неодмінно поставить перед собою кілька фундаментальних запитань.
– Якою мірою зло притаманне людині самій по собі, а якою мірою воно зумовлене тиском зовнішніх обставин?
– Де проходить межа, за якою людина перестає бути людиною?
– Чи є обставини, в яких абсолютно кожна людина перетворюється на «стаборовану тварину»?
– Чи все ж таки є можливість зберегти в собі людяність за будь-яких обставин?
Є надія, що епоха концтаборів залишилася в минулому, однак питання, які виникають у процесі читання Тадеуша Боровського, мабуть, зберігатимуть свою актуальність, допоки існуватиме людство. І допоки вони виникають, до тих пір людина залишатиметься людиною.

Tags:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *