fbpx
Прочитані книгиРецензії

Cowo.книги: Джон Толкін «Гобіт, або туди й назад» з Надійкою Гербіш. Рецензія на книгу

1. Про автора

Джон Роналд Руел Толкін – англійський письменник, поет, філолог і професор, класик світової літератури ХХ ст. та один із засновників жанру високого фентезі.

За фахом Толкін був лінгвістом. Усе життя працював в Оксфорді професором англосаксонської літератури. Проте його пристастю ще зі шкільних часів було творення власних мов і вже в студентські роки Толкін почав писати перші поетичні твори ними. Він створив дві ельфійських мови – квенья (на основі фінської, свого роду латина) і сіндарін (на основі валлійської). Однак Толкін розумів, що сама мова без світу, де нею розмовляють, не житиме (як приклад – мова есперанто, що так і не прижилася, не маючи просторового та культурного підґрунтя). Як писав про Толкіна його близький приятель Льюїс, «він побував всередині мови, і його винахід не був закінченим, поки він не зрозумів, що кожна мова передбачає власну міфологію». Аби мова ожила, потрібно, щоб існував світ, де нею розмовляють, із власною історією та культурою. Тому Толкін починає творити свої художні твори, що стануть одними з найвидатніших книжок 20 століття. «[Моя праця] є єдиним цілим і в основі своїй натхненна лінгвістикою. У її підставі – створення мов. Скоріше “історії” складалися для того, щоб створити світ для мов, аніж навпаки. У моєму випадку спершу виникає ім’я, а потім вже – історія».

Історія життя Толкіна була щасливою. Його дружина – його єдине кохання. І попри те, що вона була протестантнкою, а він – католиком, і їм забороняли зустрічатися, Толкін вмів шляхетно чекати. Минули складні часи, пара поєднала свої долі, у них народилися діти, яких Толкін дуже любив і яким писав історії. Власне, “Гобіт” – це казки, які він розповідав своїм малим. Цими оповідями він вчив дітей мріяти та уявляти.

2. Про що ця книга?

«Гобіт, або Туди й назад» – це дитячий роман-казка у жанрі фентезі. Він оповідає про подорож домувальника Більбо в компанії гномів та чарівника Ґандальфа до гори Еребор. Дорогою вони потрапляють у різні пригоди, щоб врешті перемогти дракона Смоґа, котрий прогнав гномів з батьківщини, і повернути привласнені ним скарби.

Але особливість “Гобіта” в тому, що він не лише про захопливі мандри Більбо в компанії друзів, а й про глибинні сенси і про щонайзатишніше, щонайзахопливіше світло, після якого хочеться вірити в усе найкраще, що є в людині.

Про добро

Не дивлячись на епоху свого творення, на стикові двох світових воєн, “Гобіт” акумулює в собі віру в добро.

Франсуаза Барб-Ґалль у своїй книжці «Як розмовляти з дітьми про мистецтво 20 століття» каже, що одна із найпопулярніших претензій до цього мистецтва полягає в тому, що воно відмовилося традиційних канонів краси. Переживши глибокі потрясіння під час двох світових воєн, воно більше не вірить у всемогутність добра – тож і краса, яка мала би це добро супроводжувати, зникає. Проте мистецтво 20-го століття компенсує це розчарування, наділяючи цінністю найдрібніші, найбуденніші деталі – просто тому, що вони правдиві, неприкрашені і дуже про життя. Мистецтво 20-го століття, як вважає пані Франсуаза, дозволяє нам бути неідеальними. Але в його конфронтації зі звичним «прекрасним» є ще щось важливіше: мистецтво ХХ століття не визнає безнадії – хоча б тому, що досі існує. Воно виявляє власні шрами, не приховує ні смутку, ні безпомічності – і цим самим життєстверджується, бо заявляє про те, що рани його лише гартують. Вже не покрите гримом та макіяжем, воно все-таки про надію. І навіть ті твори, які здаються нам дуже страшними, насправді, про перемогу світла над темрявою.

“Гобіт” не страшний. У його продовженні («Володар перснів»), значно більше страшного, потворного, навіть безнадійного. Однак без «Гобіта» не було би його продовження: і світ Середзем’я з його міфологією викристалізувався власне тут. Саме цей відносно короткий і відносно дитячий текст стає ключем до іншого виміру, глибокого трактування світу нашого.

Про війну

Коли ти розумієш контекст – ти можеш глибше зрозуміти книгу. Контекст сучасності “Гобіта” був такий: дві світові війни – дві стадії одного глобального конфлікту; напруженість у суспільстві, постравматичний синдром, мужність та сила простих людей, боротьба добра та зла, коли напевне не можеш знати, хто виграє.
Сам Толкін заперечував, що його книжки були алегоріями на світові війни. Але він не відкидав того, що ці книжки послужили йому «натхненням». У Першій світовій війні служив сам Толкін, у Другій світовій – його син. Він бачив всі події, був їх частиною. Такі спогади назавжди викардобуються в пам’яті людини. Безперечно, що пройшовши крізь них, Толкін використовував накопиченний досвід у своїх майбутніх творах. Як відомо: будь-який твір мистецтва у значній частині – автобіографічний.
Згадані світові війни слугували тлом для історій його Середзем’я, однак світ, створений автором, відображав не лише контекст, у якому писався, але волокно чи навіть міфологію світових історій, які повторюються раз у раз, виплітаючись в одній системі координат нашої людськості.
Толкін наполягав на «застосовності» (applicability) своїх текстів – і цей, створений ним же, термін, сам трактував як свободу читача інтерпретувати прочитане в світлі свого власного часопростору.

Про затишок

“Гобіт” нам здається дуже милим. Хоч там і є війна, хоч події дуже напружені, однак кожна деталь у Гобіта має значення, і ось ця кожна деталь просякнута неймовірним теплом. Носові хустинки Гобіта, ґудзики на його одязі, трепетність, з якою Гобіт ставиться до буденних радостей повсякденності.
Коли ми починаємо занурюватися в деталі цього світу, то починаємо його бачити. “Вторинний світ” «Гобіта» насправді існує, лише потрібно знайти, де.

Про простих людей

Толкін захоплювався простими солдатами і це захоплення вклав також і в своїх персонажів. Більбо, маленький Більбо, не втрачав мужності і сили духу навіть у найскладніших життєвих ситуаціях. Він продовжував вірити в непереможне добро. Навіть коли еліти вже втрачають віру, прості люди продовжують жити з нею. Персонаж Сем розмірковує про світле майбутнє і має просту, але найщирішу мрію: скуштувати знов рибу і картоплю.

Чому ця книга важлива?

Ми вже зазначали, що Толкін наполягав на застосовності своїх текстів, надавав читачеві свободу інтерпретувати прочитане у світлі власного часопростору. І в “Гобіті” ми також віднаходимо себе.

У цьому книжковому шедеврі британської уже-класики – протистояння злу, звитяга звичайних вояків і несподівана велич простої людини. Більбо проходить шлях від “character” до “hero”. І кожен з нас також може пройти цей шлях. Більбо усвідомлює маленького себе в великому світі. І це також про нашу українську ідентичність в контексті глобальності.
Ця книга про локальне, особисте, але також і про глобальне. Ця книга про книжкову терапію. Коли читаєш – відчуваєш тепло, яке неодмінно пронизує в найтривожніші моменти. Бо Більбо носить цей затишок, це добро в своєму серці. Коли ми починаємо мислити книжками, то вони починають відтворювати з нас, простих гобітів, великих героїв.

Толкін і його “Гобіт” вчить мріяти, вчить уявляти. Як казав близький друг Толкіна, автор, “Хроників Нарнії”, Гобіт – це дитяча книжка, але з того розуміння, що з численних разів її читання, перше може відбутися саме в дитинстві, адже безперечно кожен, незалежно від віку, віднайде те, що важливо саме для нього. Чи тобі вісім, чи вісімнадцять, чи двадцять вісім, після читання “Гобіта” хочеться вірити в усе найкраще, що є в людині – і так міцно хочеться жити, як тільки має хотітися.

Відео читання книги Джон Толкін «Гобіт, або туди й назад» з Надійкою Гербіш.

Tags: