МисленняСтаттяСуспільствоФілософія

ДІАЛОГ – ПРОПОЗИЦІЯ

Діалог – у тому сенсі, в якому ми звикли використовувати це слово – є способом пошуку причин багатьох кризових ситуацій, з якими людство стикається сьогодні. Він дозволяє вивчити та зрозуміти всі види процесів, що переривають або порушують нормальне спілкування між людьми, націями або навіть різними підрозділами однієї організації. У сучасній культурі чоловік та жінка здатні взаємодіяти одне з одним багатьма способами: танцювати, співати або грати в ігри без будь-яких труднощів. Проте їхні спроби обговорювати теми, що мають велике значення, здається, неминуче ведуть до конфлікту, розлучення або насильства. На нашу думку, такий стан речей вказує на глибоке та поширене відхилення в процесі людського мислення. 

Під час діалогу група людей має змогу досліджувати індивідуальні або колективні припущення, ідеї, погляди, почуття, та ненав’язливо контролювати взаємодію між собою. Це дозволяє їм брати участь у процесі, що відображає комунікаційні успіхи та помилки. Таким чином можна виявити часто незрозумілі причини відсутності узгодженості, яка допомагає групі уникати деяких питань, або навпаки, всупереч здоровому глузду відстоювати та захищати певні думки щодо тих самих питань.

У діалозі можна колективно спостерігати, як приховані цінності та наміри впливають на нашу поведінку, і як, здавалося б, непомітні культурні відмінності змушують нас сперечатися, хоча ми самі часто цього й не усвідомлюємо. Діалог може стати своєрідним колективним уроком, засвоївши який, ми починаємо відчувати гармонію, спорідненість та натхнення до творчості.

Оскільки діалог має дослідницьку природу, його значення та методи продовжують розкриватися. До ведення діалогу не можна застосувати якихось чітких правил, оскільки його мета – навчати. Причому не шляхом запам’ятовування інформації чи теорії, нав’язаної кимось, хто має владу, або критики певної теорії чи програми, а радше шляхом розгорнутого процесу творчої взаємодії між партнерами.

Однак, ми вважаємо, що дуже важливо розуміти його значення та підґрунтя.

Наш підхід до цієї форми діалогу став результатом низки бесід, розпочатих ще у 1983 році, під час яких ми вивчали припущення Девіда Бома про те, що розповсюджена відсутність злагодженості у процесі людського мислення є основною причиною нескінченних криз, які впливають на людство. Протягом наступних років це спонукало нас до проведення багатьох масштабніших бесід та семінарів у різних країнах з різними групами людей, завдяки яким і з’явилася форма діалогу. 

Девід Бом, фото Brain Pickings

Продовжуючи, ми все чіткіше розуміли, що процес діалогу є потужним інструментом розуміння механізмів людського мислення. Нам стало зрозуміло, що ми живемо у світі, створеному за ініціативи людей, а отже, і людського мислення.  Кімната, у якій ми сиділи, мова, якою написані ці рядки, кордони між країнами, наші системи цінностей та навіть наше сприйняття реальності є здебільшого проявами того, як люди думають або думали. Ми зрозуміли, що без бажання досліджувати цю ситуацію та зрозуміти її якомога глибше, подолати кризи нашого часу просто неможливо, і так само неможливо відшукати остаточні вирішення величезної кількості проблем, з якими бореться людство. 

Під поняттям «мислення» ми тут маємо на увазі не лише результат роботи нашої свідомості та розуму, але й наші почуття, емоції, наміри та бажання. Воно також включає приховані, зумовлені прояви навчання, як такі, що дозволяють нам знаходити спільний зміст в окремих сценах фільму, інтерпретувати абстрактні символи на дорожніх знаках або запускати невербальні процеси, що використовуються під час розвитку базових механічних навичок, таких як катання на велосипеді. По суті мислення – у тому сенсі, в якому ми використовуємо це поняття – є активною реакцією пам’яті на кожному етапі життя. Практично всі наші знання засвоюються, відображаються, передаються, перетворюються або застосовуються за допомогою мислення.

Щоб докладніше пояснити цей підхід, пропонуємо вам виявити пильну увагу, аби зрозуміти, що навіть так зване раціональне мислення здебільшого зумовлене упередженими реакціями на попередні думки. Якщо пильніше придивитися до того, що ми вважаємо реальністю, то можна побачити, що вона складається з низки концепцій, спогадів та рефлексів, забарвлених нашими особистими потребами, страхами та бажаннями. Причому все це обмежено та викривлено мовленнєвими бар’єрами, традиціями нашої історії, статі та культури. Виокремити інгредієнти цієї суміші надзвичайно важко, і ми ніколи не можемо бути впевненими, що наше сприйняття або думки, пов’язані зі сприйняттям, не є помилковими.  

Ускладнює проблему той факт, що мислення зазвичай не дає нам усвідомити цю проблему, породжуючи переконання в тому, що наш спосіб сприйняття світу є єдиним правильним та раціональним. Нам потрібен спосіб сповільнення процесу мислення, щоб отримати змогу спостерігати за реальним  механізмом виникненням думок.  

Наше тіло має таку здатність, але думка, здається, ні. Підіймаючи руку, ви точно знаєте, що готові діяти, і ніхто інший не діятиме за вас. Це називається відчуттям власної пози в просторі. Ми усвідомлюємо рухи свого тіла, поки здійснюємо їх, але зазвичай не маємо подібних навичок щодо думок. Наприклад, ми не помічаємо, що наше ставлення до іншої людини може бути значною мірою зумовлене думкою та почуттями до когось іншого, схожого на цю людину певними рисами поведінки чи навіть зовнішності. І тому ми схильні думати, що наше ставлення визначається безпосередньо її поведінкою. Основною проблемою мислення є те, що нам часто не вистачає уваги виявити цю розбіжність, особливо у ситуаціях, коли це потрібно найбільше.


Підіймаючи руку, ви точно знаєте, що готові діяти, і ніхто інший не діятиме за вас. Це називається відчуттям власної пози в просторі. Ми усвідомлюємо рухи свого тіла, поки здійснюємо їх, але зазвичай не маємо подібних навичок щодо думок.

ЧОМУ ДІАЛОГ?

Діалог покликаний надати простір для появи необхідної уваги. Він дає змогу відображати думку та значення, дозволяючи учасникам колективно усвідомлювати власну позу в просторі, віддзеркалюючи як менш очевидний зміст думок, так і динамічні структури, що керують ними. Діалог можна переживати як індивідуально, так і колективно. Кожен слухач реагує як на кожного мовця, так і на решту групи, формуючи ряд певних припущень та невисловлених висновків щодо того, що слід висловлювати, і чого варто уникати. Це дає кожному учасникові змогу вивчити необ’єктивності, упередженості та характерні причини, що лежать в основі їхніх думок, суджень, переконань та почуттів, а також ролі, які особа схильна грати. Крім того, вони можуть ділитися отриманими висновками.

Слово «діалог» походить від двох коренів: «dia», що означає «течія» та «logos», що означає «слово», або, точніше, «значення слова». Усе разом дає нам картину річки значень, яка тече через свідомість учасників. У діалозі може брати участь необмежена кількість осіб, можна навіть вести діалог із самим собою, але запропонована нами форма діалогу передбачає наявність від двадцяти до сорока учасників, які сидять у колі та спілкуються між собою.

Деякі особливості цієї форми діалогу можна знайти у звітах мисливців – збираючись у групи приблизно такого розміру, вони не мали ані певного порядку денного, ані попередньо визначеної теми розмови. Тим не менш, такі збори, здавалося, посилювали когезійний зв’язок та відчуття спорідненості, що дозволяло учасникам інтуїтивно розуміти, що від них вимагається, без додаткових вказівок чи вербального обміну. Іншими словами, це можна назвати когерентною культурою колективної думки, яка розвивається у групі. Цілком можливо, що така когерентність існувала у людських співтовариствах до появи технологій для узагальнення нашого досвіду в реальному житті. 

Фото, Unsplash

Доктор Патрік де Маре, практикуючий психіатр з Лондона, став першим, хто провів аналогічну роботу в сучасних умовах. Він зібрав групи приблизно такої самої чисельності для проведення так званої «соціотерапії». На його погляд, основну причину глибокої «хронічної» хвороби суспільства можна виявити на соціокультурному рівні, а такі групи можуть слугувати мікро-культурами, за допомогою яких можна виявити причину недугу нашої великої цивілізації. Наш досвід дозволив нам розширити це поняття діалогу шляхом наголошення та надання особливої уваги фундаментальній ролі мисленнєвої діяльності у формуванні та підтримці цього стану.

У мікрокосмі великої культури, діалог дозволяє показати широкий спектр можливих зав’язків. Також за його допомогою можна виявити вплив суспільства на особу і особи на суспільство. Він відображає механізми отримання та втрати влади і показує, наскільки всепроникними є зазвичай непомітні правила системи, що складає нашу культуру. Проте водночас його найбільше цікавить розуміння динаміки створення цих зв’язків за допомогою мислення. 

Він не ставить собі за мету спробувати навмисне змінити чиюсь поведінку чи змусити учасників рухатись до заздалегідь визначеної цілі. Будь-які подібні спроби викривлять та сплутають процеси, які досліджує діалог. Тим не менш, зміни все-таки будуть, оскільки усвідомлена думка відрізняється від неусвідомленої. Таким чином, діалог може дати мисленню та почуттям можливість постійно набувати дедалі глибшого або узагальненого значення. Його можна вести на будь-яку тему без виключення певних деталей змісту. Така діяльність є уже рідкісною у нашій культурі.


У мікрокосмі великої культури, діалог дозволяє показати широкий спектр можливих зав’язків. Також за його допомогою можна виявити вплив суспільства на особу і особи на суспільство

МЕТА Й ЗНАЧЕННЯ

Зазвичай люди збираються для того, щоб виконати якесь завдання або задля розваги – і те, і те можна вважати заздалегідь визначеною метою. Проте за самою своєю природою діалог не є сумісним з жодною такою метою, якщо учасники не зацікавлені у визнанні та виявленні глибшого колективного значення.

Залежно від обставин, діалог може бути розважальним або інформативним і вести нас до нових відкриттів або вирішувати існуючі проблеми. Але, як не дивно, на ранніх етапах діалог часто призводить до розчарування.

Група людей, змушених витрачати свій час та приділяти увагу завданню, що не має певної мети і не може буте кероване в певному напрямку, часто відчуває колективне хвилювання або роздратування. У деяких учасників може виникнути бажання або вийти з групи, або взяти над нею контроль, щоб скерувати в певному напрямку. Стануть очевидними приховані цілі. У людей з’являються сильні почуття разом з думками, що викликають їх. Будуть визначені позиції, в результаті чого часто відбувається розділення групи. Саме це підтримує діалог, спонукаючи його розширюватись на нові тематики.

У групі від двадцяти до сорока людей, учасники можуть дійти до крайнощів розчарування, злості, конфлікту або інших труднощів, проте саме в такій групі найлегше стримувати ці проблеми. Насправді, вони можуть стати основним об’єктом дослідження у так званому «мета-діалозі», покликаному прояснити безпосередні процеси діалогу.

З підвищенням чутливості та досвіду в людей розвивається сприйняття спільного розуміння, що вони не протистоять одне одному, але й не просто взаємодіють. Зміцнення довіри між учасниками групи і загальної віри в процес призводить до вираження думок та почуттів, які зазвичай лишаються прихованими. Більше немає нав’язаної згоди, так само як і спроб уникнути конфлікту. Жодна особа або підгрупа не може домінувати над іншими, тому що кожна тема, у тому числі домінування та підпорядкування, завжди підлягає обговоренню.

Учасники виявляють, що вони перебувають у постійно змінному середовищі спільних значень. З’являється спільне усвідомлення, що дозволяє людям досягнути такого рівня креативності та розуміння, який недоступний особам чи групам, що взаємодіють більш традиційним способом. І це відкриває нам аспект діалогу, названий Патріком де Маре койнонією. Цей термін означає «безособове співтовариство», і спочатку його використовували для опису ранньої форми Афінської демократії, де вільні чоловіки міста збиралися для того, щоб керувати своїм суспільством.

Оскільки співтовариство є досвідом, воно починає переважати над більш очевидним змістом розмови (відповідно до оригіналу). Це дуже важливий етап у діалозі, мить найсильнішого зв’язку, коли група вже здатна рухатися від суб’єктивних блоків або обмежень на нову територію. Саме на цьому етапі група може розслабитися і насолодитися «піднесенням», що супроводжує цей досвід. Саме на цьому етапі діалог часто плутають з деякими формами психотерапії. Учасники можуть прагнути тримати групу разом якнайдовше, щоб зберегти приємне відчуття безпеки та зв’язку, що супроводжує цей стан. Це схоже на відчуття співтовариства, яке часто з’являється у групах терапії та на заняттях з тімбілдінгу, де воно вважається беззаперечним успіхом використаного методу. Однак, за цим етапом починається дослідження ще більш значущих та прихованих аспектів креативності – це досвід і розуміння, які можна осягнути лише завдяки наполегливості у процесі дослідження та готовності ризикувати, повертаючись до площин потенційно хаотичної або прикрої непевності. 

ЧИМ НЕ Є ДІАЛОГ

Діалог не є дискусією, що має схоже значення з «зіткненням» та «примусом» − обидва поняття передбачають руйнування. Він також не є дебатами. Ці форми розмови мають виражену тенденцію вказувати на певну ціль, примушувати до згоди, намагатися вирішити проблему або надавати перевагу одній думці. Це також не «салон», що є неформальним зібранням, яке найчастіше характеризується наміром розважитися, обмінятися порадами, плітками та іншою інформацією. Хоча слово «діалог» часто використовується у схожому значенні, його глибинна суть не передбачає первинної зацікавленості у жодній з цих цілей.

Діалог також не є новою назвою Т-груп або групової психотерапії, хоча він поверхнево схожий на ці та інші пов’язані форми групової роботи. Його результати можуть бути психотерапевтичними, але він початково не фокусується на усуненні емоційних блоків будь-кого з учасників, навчанні або аналізі. Тим не менш, саме під час діалогу найчастіше відбувається навчання або усунення блоків. Це не є технікою вирішення проблем або конфліктів, хоча в ході діалогу можуть вирішуватися проблеми, або, можливо, пізніше, в результаті поглибленого розуміння та товаришування, що виникає між учасниками. Як ми уже наголошували, це, перш за все, інструмент дослідження мислення.

Діалог схожий на ряд інших форм групової діяльності, і час від часу може включати будь-яку з них, проте насправді це явище – нове для нашої культури. Ми вважаємо, що цей вид діяльності може виявитися необхідним для майбутнього здоров’я цивілізації. 

ЯК РОЗПОЧАТИ ДІАЛОГ

Зупинка

Зупинка думок, імпульсів, суджень та ін. є основою діалогу. Це – один з його найважливіших аспектів. Насправді, цього не так легко досягти, оскільки ця діяльність є незнайомою та прихованою. Зупинка вимагає уваги, вміння слухати та дивитися, і є необхідною для дослідження. Розмова, безперечно, також є важливою, оскільки без неї у діалозі не буде чого досліджувати, але сам процес дослідження відбувається під час слухання – не тільки інших, але й себе. Зупинка передбачає виявлення ваших реакцій, імпульсів, почуттів та думок таким чином, щоб ви власною свідомістю могли побачити та відчути їх, і щоб інші учасники також мали змогу їх сприйняти. Не треба пригнічувати, приховувати чи навіть відкладати їх. Просто приділіть їм пильну увагу, щоб інші могли помітити їхню структуру під час процесу. Якщо ви здатні звернути увагу на, скажімо, сильні почуття, що супроводжують висловлення певної думки – чиєїсь чи вашої власної – і підтримувати цю увагу, темп процесу мислення, як правило, сповільнюється. Це може дозволити вам глибше побачити значення, що лежать в основі вашого мислення, і відчути часто безладну структуру будь-якої діяльності, яку ви зазвичай виконуєте автоматично. Аналогічним чином, якщо група здатна зупинити такі почуття і приділити їм увагу, тоді загальний процес від думки до почуттів, а потім до дій у складі групи також може сповільнитися і виявити глибше, приховане значення, як і будь-які приховані відхилення, призводячи до нового виду когерентного, колективного інтелекту. Зупинка думок, імпульсів, суджень і т. д. потребує пильної уваги до загального процесу, що розглядається – як нами, так і у складі групи. Це вимагає, на перший погляд, наполегливої та складної роботи. Але якщо цю роботу проводити постійно, здатність особи підтримувати таку увагу постійно розвивається, тому з часом це вимагатиме все менше і менше зусиль.

Кількість

Діалог найкраще працює у групі від двадцяти до сорока людей, яких садять у коло обличчям одне до одного. Група такого розміру дозволяє спостерігати за різними підгрупами або субкультурами, що допомагає виявити деякі принципи формування колективної думки. Це дуже важливо, оскільки відмінності між такими субкультурами часто є непоміченою причиною невдач у спілкуванні та конфліктів. З іншого боку, меншим групам не вистачає розмаїття, необхідного для виявлення цих тенденцій, і в них частіше виявляються більш традиційні особисті та родинні зв’язки у стосунках. У декількох групах ми мали близько шістдесяти учасників, але за такої великої чисельності процес стає майже некерованим. Людей потрібно розсадити у два концентричні кола, щоб усі мали змогу бачити й чути одне одного. Таким чином, ті, що сидять у задньому колі, знаходяться у незручній позиції, і в меншої кількості учасників є можливість висловитися. Тут також варто зауважити, що деякі учасники вільно висловлюють свої думки і говорять багато, в той час як декому складно висловлюватись перед групою. І не варто забувати, що слово «участь» має два значення: «бути причетним» та «брати участь». Слухати не менш важливо, ніж говорити. Часто, отримавши певний досвід діалогу, менш красномовні учасники починають більше говорити, тоді як любителі поговорити починають більше слухати.

Тривалість

Діалогові потрібен час, щоб розпочатися. Це – незвичний спосіб взаємодії з іншими, тому учасникам потрібен час на своєрідне знайомство, що дасть змогу краще зрозуміти сутність такої діяльності. Але навіть за вдалого знайомства, починаючи спілкуватись, члени групи часто відчувають спантеличеність, розчарування та сумніви щодо того, чи вони дійсно беруть участь у діалозі. Не варто надто оптимістично сподіватися, що діалог почне розвиватися і досягне якоїсь значної глибини під час першої зустрічі. Важливо зазначити, що тут необхідна наполегливість. Починаючи діалог, не зайвим буде заздалегідь узгодити тривалість сеансу і призначити когось відповідальним за оголошення його закінчення. Ми визначили, що оптимальна тривалість діалогу – близько двох годин. На довших сеансах спрацьовує фактор втоми, який знижує якість участі. У багатьох Т-групах використовують сеанси-марафони, а яких фактор втоми застосовується для зняття заборон учасників. Діалог, навпаки, спрямований на дослідження соціальних конструктів та заборон, які шкодять спілкуванню, а не на обходження їх. Що регулярніше зустрічатиметься група, то глибше і змістовніше досліджуватиметься ця царина. 

Корисно влаштовувати серію сеансів на вихідних, але якщо діалог має продовжуватись тривалий час, ми радимо влаштовувати сеанси не частіше, ніж раз на тиждень, щоб дати учасникам час усе усвідомити та обдумати. Група може продовжувати дослідження діалогу протягом необмеженого часу. Але не варто робити його регулярним чи офіційним – це суперечить самій природі діалогу. Це передбачатиме відкритість до постійної зміни учасників, графіку або інших проявів пильної уваги до прихованої напруги, або навіть призведе до розпуску групи після певного періоду.

Лідерство

Діалог – це неодмінно розмова між рівними. Будь-який прояв контролю, незалежно від того, наскільки обережно чи ввічливо його нав’язують, неодмінно заважатиме й сповільнюватиме вільний хід думок та заважатиме висловленню прихованих почуттів. Діалогом досить легко маніпулювати, проте його природа суперечить цьому. У діалозі немає місця ієрархії. Тим не менш, на ранніх етапах учасників необхідно скеровувати, щоб допомогти їм зрозуміти нечіткі відмінності між діалогом та іншими формами групової роботи. Необхідно мати у групі одного, або, краще, двох досвідчених координаторів. Їхнім завданням буде час від часу вказувати на ситуації, які можуть бути складними для групи – іншими словами, допомагати в процесі колективного усвідомлення себе у групі. Проте їхнє втручання ні в якому разу не має бути маніпулятивним або нав’язливим. Лідери є такими ж учасниками, як і всі інші. Скеровування, коли в ньому є необхідність, має мати форму «підказки з-за спини» і ні в якому разі не бути надмірним. В ідеалі, координатор повинен припиняти втручання якомога швидше. Однак, ми пропонуємо розглянути основні вказівки на першій зустрічі групи, щоб усі учасники були задоволені своєю участю в одному експерименті.

Тема

Діалог можна розпочати з будь-якої теми, що цікавить учасників. Якщо дехто з учасників групи вважають деякі теми чи питання неприємними чи недоречними, важливо одразу висловити свою думку в діалозі. Не варто приховувати нічого. Часто учасники починають пліткувати або виражають невдоволення чи розчарування після сеансу, але саме ці почуття можуть стати основою для найбільш плідного дослідження і просування діалогу на більш глибокі рівні значення та зв’язку, де не діють поверхові норми «групового обговорення», гарні манери або правила розмови «за вечерею».

ДІАЛОГ В ІСНУЮЧИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ

Досі ми обговорювали діалоги, в яких беруть участь люди з різних організацій, а не з однієї. Але його переваги оцінять і співробітники однієї організації, оскільки він дасть можливість посилити та збагатити їхній корпоративний творчий потенціал .

В даному випадку процес діалогу значним чином зміниться. Співробітники організації вже мають певну кількість сформованих зв’язків як одне з одним, так і з самою організацією. Тут на процес може впливати існуюча в компанії ієрархія або потреба захистити своїх колег, команду чи відділ. Люди можуть боятися висловлювати свої думки, якщо хтось старший в організації може сприйняти їх, як критику, або вони суперечать нормам організаційної культури. Кар’єра або суспільне визнання особи може опинитися під загрозою через участь у процесі, де необхідна прозорість, відкритість, чесність, спонтанність та глибокий інтерес до інших, і який може виявити вразливість, що довгий час лишалася прихованою.

В будь-якій існуючій організації діалог необхідно розпочинати з дослідження всіх сумнівів та страхів, які може спричинити участь у ньому. Можна починати з певного порядку денного, а потім спонукати учасників відходити від нього. Цей підхід відрізняється від того, який застосовують на одноразових сеансах або з довільно сформованими групами, де учасники можуть починати з будь-якої теми. Але, як ми уже казали, жодну інформацію не можна виключати, оскільки бажання виключити певну тему саме по собі є чудовим матеріалом для дослідження.

Більшість організацій має специфічні, заздалегідь визначені цілі та завдання, які рідко піддають сумнівам. На перший погляд це також може здатися неприйнятним для процесу діалогу, невід’ємною частиною якого є вільний та відкритий хід думок. Однак, з цим теж можна впоратися, якщо з самого початку допомогти учасникам усвідомити, що розгляд цих питань є необхідним для майбутнього добробуту організації і, в свою чергу, може допомогти підвищити їхню самооцінку і авторитет в очах колег.

Творчий потенціал діалогу є достатнім для того, щоб тимчасово припинити дію будь-яких структур та зв’язків, з яких, власне, складається організація. 

На останок, ми хотіли б уточнити, що не пропонуємо діалог у якості панацеї, методу або техніки, що має перевагу над іншими формами соціальної взаємодії. Не всі зможуть отримати від нього користь і, безумовно, не у всіх ситуаціях він може бути корисним. Інші методи групової психотерапії також мають беззаперечну цінність, а вирішення багатьох питань вимагає чіткого керівництва і добре сформованої організаційної структури.

Більшість типів роботи, описаної тут, можна виконати незалежно, до чого ми вас і спонукаємо. Багато думок, висловлених у цій пропозиції, досі є предметом тривалих досліджень. Ми не радимо приймати їх за істину, але ви безперечно можете дослідити їх у ході вашого власного діалогу. 

Природа діалогу – це вільна гра, щось на кшталт колективного танцю розуму, який, тим не менш, має колосальний потенціал та виявляє когерентну мету. Щойно його розпочато, діалог стає тривалою пригодою, яка може відкрити шлях до значних творчих змін.

Девід Бом, Дональд Фактор, Пітер Ґарретт

ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО

Усі права захищено © 1991 рік, автори – Девід Бом, Дональд Фактор та Пітер Ґарретт

Цим повідомленням правовласники дають згоду копіювати цей матеріал і поширювати його з некомерційною метою, в тому числі для обговорення, дослідження, аналізу, для допомоги при створенні груп для діалогу, за умови, що матеріал не буде змінено, а це повідомлення буде включено до нього в будь-якому випадку. Решта прав захищено.

Tags: